Як складалася багатопартійна система України

Після падіння СРСР українська конституція заклала основи політичного плюралізму. Прийнята 28 червня 1996 року Конституція України гарантує громадянам право на свободу об'єднання у політичні партії, з обмеженнями, дозволеними лише законом у інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей. Згідно зі статтею 36, членами політичних партій можуть бути лише громадяни України, а партії сприяють формуванню та вираженню політичної волі громадян і беруть участь у виборах. Ця конституційна основа заклала фундамент для розвитку багатопартійної системи України.

З такими правовими свободами політичні партії продовжили формуватися відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 року. Згідно зі статтею 10 цього закону, рішення про створення партії приймається на її установчому з'їзді та має бути підтримане підписами щонайменше 10 000 громадян, які мають право голосу. Більше того, ці підписи повинні бути зібрані в щонайменше двох третинах районів щонайменше двох третин областей України, міст Києва та Севастополя, а також у щонайменше двох третинах районів Автономної Республіки Крим. Відповідно до статті 2, політична партія – це добровільне об'єднання громадян, зареєстроване згідно із законом, які підтримують загальнодержавну програму соціального розвитку, спрямовану на сприяння формуванню та вираженню політичної волі громадян і участь у виборах та інших політичних подіях. Перші партії були зареєстровані на початку 1990-х років, що позначило кінець однопартійного правління та початок багатопартійної ери в Україні.

Однією з перших і найвпливовіших політичних сил став Рух, Народний рух України, який провів свій установчий з'їзд у вересні 1989 року та згодом зареєструвався як політична партія. Він зазнав значного розколу в 1999 році, коли частина його членів утворила Український народний рух, який у 2003 році був перейменований на Українську народну партію.

У міру появи нових партій українська виборча система еволюціонувала, формуючи їхній розвиток. На виборах 1998 і 2002 років Україна використовувала змішану систему, за якої половина з 450 депутатів обиралися за загальнонаціональними партійними списками, а половина – в одномандатних округах. Прохідний бар'єр для пропорційної частини становив 4% у 1998 і 2002 роках. Вибори 2006 і 2007 років проводилися за повністю пропорційною системою з 3% бар'єром. Змішану систему з 5% бар'єром знову застосовували у 2012, 2014 і 2019 роках. Прийнятий у грудні 2019 року Виборчий кодекс замінив її на пропорційну систему з відкритими регіональними списками та 5% бар'єром.

Такі виборчі правила стимулювали партії розвивати сильні списки для пропорційного голосування, одночасно підтримуючи базу одномандатних кандидатів. У змішаних виборах окремі політики також балотувалися в одномандатних округах як самовисуванці. Законодавча вимога щодо мінімальної кількості підписів у різних районах змушувала засновників партій організовуватися на більшості території країни. Згідно з поправками, прийнятими у жовтні 2019 року, партія отримує право на державне фінансування своєї статутної діяльності, якщо її список отримав щонайменше 5% голосів на останніх парламентських виборах.

Інші правові чинники також вплинули на партійний ландшафт України. У серпні 1991 року Президія Верховної Ради призупинила, а потім заборонила діяльність Комуністичної партії України, а в Рішенні № 20-рп/2001 від 27 грудня 2001 року Конституційний Суд розглянув конституційність цих указів. У 2019 році Конституційний Суд визнав конституційним закон 2015 року, що засуджує комуністичний та націонал-соціалістичний тоталітарні режими та забороняє пропаганду їхньої символіки. Після початку повномасштабного вторгнення у 2022 році суди за позовами Міністерства юстиції заборонили низку окремих партій, включаючи Комуністичну партію України у липні 2022 року.

Поки багатопартійна система України продовжує розвиватися, її основа лежить у конституційній свободі об'єднання та виборчих законах, що формують розвиток партій. Ті, хто бажає зрозуміти правила, можуть звернутися до Конституції, Закону про політичні партії, Виборчого кодексу та ключових судових рішень.