Юрій КОСТЕНКО: “Документ, підписаний Кравчуком у 1993 році всупереч рішенню Верховної Ради, розпочав епоху “ядерного розорення” України”

Хвиля, яку здійняли у світовомуінформаційному просторі звинувачення на адресу України у продажі ядерної зброїАль-Каїді, ніби минулася. Складно сказати, яку роль у «відбілюванні» іміджукраїни зіграли офіційні заяви, в котрих сама Україна ці звинувачення заперечує.Проте цікаво, що в період “гасіння інформаційної пожежі” практично нефігурували пояснення фахівців: а чи могла Україна комусь передати ядерну зброюі чи є зараз у неї можливості цю зброю взагалі виробляти? Оскільки відповіді наце запитання немає, не виключено, що подібні звинувачення можуть повторюватисяй у майбітньому.

У ситуації, коли політичнимспростуванням, будемо відвертими, мало хто вірить, ми звернулися до людини,фаховість якої в “ядерному питанні” визнають навіть політичні опоненти. ЮрійКостенко, нині більше відомий як лідер Української народної партії та першийзаступник голови парламентської фракції “Наша Україна” В.Ющенка, на початку90-х був головою Робочої депутатської групи по підготовці до ратифікаціїДоговору "СТАРТ-1" і набуття Україною без'ядерного статусу, а в 1992році очолював урядову делегацію на переговорах щодо ядерного роззброєння – відкерівницвта якою був усунутий тодішнім президентом Кравчуком за те, щовідмовився підписувати угоди, якими Україна практично задарма віддавала Росіїтретій у світі за свою потугою ядерний потенціал.

--ЮріюІвановичу, як Ви оцінюєте можливість виробництва та продажу Україною ядерноїзброї – Україна оголосила про без’ядерний статус, але у нас що, все-таки єможливість її виробляти?

            --Україна ніколи не мала можливості виробляти ядернузброю. У нашій державі лише зберігалися ядерні боєзаряди тактичної та стратегічноїзброї. Тактична зброя була вивезена з України до травня 92 року, без жоднихсанкцій українського керівництва. Усі ядерні боєзаряди міжконтинентальних стратегічнихракет вивезені з України до кінця 96 року. Тому звинувачення України в передачіядерної зброї у 1998 році, які щойно пролунали, – це чергова брехня, якувикористовують для ведення інформаційних воєн проти української держави.

            --Чи не вважаєте Ви фатальною помилкою відмову Українивід ядерної зброї?

            --Помилкою було не рішення про відмову, а те, як вонореалізовувалося.

            Будь-які дії такого масштабу потрібно розглядати з точкизору національних інтересів держави, яка зважується на такий крок. Для того,щоб відповісти, чи могло принести ядерне роззброєння Україні суттєві економічніта політичні вигоди, потрібно було відповісти на три ключових запитання: чивигідно Україні залишати на своїй території ядерну зброю; чи може Українаотримати суттєву фінансову компенсацію за вивезення та ліквідацію цієї зброї;чи існує шлях компенсувати такий чинник військової безпеки, як ядерна зброя,чимось іншим?

            Власне, на ці запитання мала дати відповідь спеціальностворена на початку 1992 року Робоча депутатська група по підготовці доратифікації Договору "СТАРТ-1" і набуття Україною без'ядерного статусу,головою якої мене обрали.

            Однак найперше питання, на яке фахівці нашої групи малидати тоді відповідь, виявилося іншим: а чи належить ядерна зброя, що перебуваєна території України, державі Україна?

            --Невже і на неї претендувала Росія?

            --Так,причому ці претензії існували ще до проголошення нашої Декларації про державнийсуверенітет 16 липня 1990 року, в якій Україна заявила про намір статибез’яденою державою. Всесоюзний інститут США і Канади, яким керував академікАрбатов, детально розробив на замовлення ЦК КПРС один таємний документ щодомайбутнього ядерної зброї в колишньому СРСР. Уже тоді в Москві прогнозувалирозпад Союзу й моделювали шляхи передачі його ядерного потенціалу Росії. Згідноз арбатовським документом було прийнято рішення розпочати роботу – як надержавному рівні, так і серед "своїх людей" на місцях – для створенняумов по вивезенню ядерної зброї в Росію.

Після розпаду Союзу були можливі два варіанти розподілу ядерних арсеналів.Перший – власниками стають держави, на території яких розташована ядерна зброя.Це відповідає нормам Віденської конвенції про правонаступництво держав 1983року. Другий варіант – їх власником стає Росія як єдина держава з країнколишнього СРСР, що має виробництво ядерної зброї. Це збігається з положеннямиДоговору про нерозповсюдження зброї 1968 року. Як “власність СНД” ядерну зброюрозглядати було неправомірно, бо СНД – це не держава.

Перший варіант дозволяв Україні, як власниці ядерної зброї, брати на себебудь-які зобов'язання щодо неї, в т.ч. повністю контролювати процес їїзнищення. У цьому випадку логічним виглядало приєднання України як рівноправноїсторони до Договору про скорочення та обмеження стратегічних наступальнихозброєнь (СНО), укладеного між колишнім СРСР і США в липні 1991 року (СТАРТ-1).

У випадку, якщо власниця ядерних арсеналів – Росія, Україна не могла бративідповідальності за ядерне роззброєння на своїй території, і в цій ситуаціїнезрозумілою ставала участь України у Договорі про скорочення та обмеження СНО,а період перебування ядерної зброї на нашій території – невизначеним. Зрештою,Верховна Рада України не давала згоди на те, щоб усі права й відповідальністьза володіння ядерною зброєю колишнього СРСР залишилися лише за Росією. Тобтодругий з можливих варіантів розподілу ядерних арсеналів повністю суперечивнашому законодавству. Більшість політико-правових проблем, пов'язаних зліквідацією ядерної зброї, можна було розв'язати лише у випадку, коли Українастане власницею ядерного потенціалу колишнього СРСР, розташованого на її території,а до його знищення матиме тимчасовий статус ядерної держави.

Саме цю принципову позицію ми обстоювали в нашій Робочій депутатськійгрупі. І саме наша наполегливість зробила реальним наступний крок: вести мовупро матеріальну компенсацію за цю зброю – а це понад 1200 ядерних боєголовоклише стратегічних наступальних озброєнь, не кажучи вже про тисячі боєголовоктактичної ядерної зброї.

            --Уточніть, будь ласка: чи моглавсе-таки Україна не проголошувати наміру стати без’ядерною державою таутримувати на своїй території ядерну зброю, яка лишилася їй у спадок відСРСР? 

            --Україна не виробляла ядерну зброю на своїй території.Її ядерний стаус визначався тим, що на нашій території зберігалися ядернібоєзаряди та носії ядерної зброї. Якщо ми позбуваємося боєзарядів, тоавтоматично втрачаємо ядерний статус. Чи могли ми довічно зберігати їх? Ні. Ботермін безпечності боєзарядів, що лишилися на нашій теториторії, обмежувався2003 роком. Тому торік ми все одно мали б щось із ними робити: або кудисьвивозити, або утилізувати у себе. Отже, рішення про ядерне роззброєння булонеминучим. Стояло лише питання, як від роззброєння отримати найбільшу вигоду(не моральну, а економічну) для України.

            --У чому полягала суть договору СТАРТ-1,ратифікацію якого готувала ваша робоча група?

--Протягом7 років Україна мала вивезти зі своєї території 42% ядерних боєзарядів ізнищити 36% носіїв. Вивозячи боєзаряди, ми мали отримати компенсацію їхвартості; окрім того, всі розуміли, що здійснювати таку масштабну ліквідацію вумовах економічної кризи неможливо, тому передбачалася значна допомога з бокузахідних країн. На нашій території ще певний час могла зберігатися частинаядерних боєзарядів. Такий підхід означав би поетапне набуття Україноюбез’ядерного статусу з адекватним матеріальним відшкодуванням світовимспівтовариством та заміщенням одного чинника національної безпеки іншими.

            --Ядерна зброя – цевизнаний фактор стримування агресії. Зараз Росія заявляє претензії на Тузлу, щесвіжі спогади про претензії Румунії на острів Зміїний... Очевидно, що гарантій,даних Україні ядерними країнами в обмін на ліквідацію її ядерної зброї,виявилося замало. З погляду початку 90-х, що мало прийти на заміну цьомуфактору?

            --Усучасному світі держави гарантують свою безпеку одним з трьох чинників –військовою чи економічною могутністю, або ж високим ступенем інтеграції зіншими державами. Візьміть Швейцарію з її легендарними банками. Це країна, дезберігається значна частина світових капіталів. Що означає агресія проти неї?Загрозу для економіки інших держав. Шлях інтенсивної економічної та політичноїінтеграції України з країнами Західної Європи мав би замінити один з військовихчинників національної безпеки – ядерну зброю – на інший: наше місце в єдинійЄвропі. Причому швидкість цієї інтеграції та ядерного роззброєння мали бутиспівмірними. На момент вивезення останньої ядерної боєголовки Україна мала ббути повністю інтегрованою в європейську спільноту. Саме це пропонувала нашаРобоча депутатська група. В іншому випадку, і я писав про це в пресі у 1992році, якщо ядерне роззброєння не буде компенсоване іншою складовою у системінаціональної безпеки, воно не відповідатиме національним інтересам України.

--Давайтерахувати гроші. Які кошти ми могли отримати за вивезену зброю?

--Тактичназброя, яку Україна вивезла до Росії, -- це близько 90 тонн високозбагаченогоурану (ВЗУ) та приблизно 10 тонн збройного плутонію. Такі матеріали не маютьринкової вартості, зате відома вартість їх виробництва: 1 кг першого коштує 100тисяч доларів, а другого – понад мільйон доларів. Тому лише за ядерні матеріалитактичної зброї Україна мала б отримати компенсацію в сумі 10 млрд. доларів (ценинішній річний бюджет України). Це лише тактична зброя, а були ще ядерніматеріали стратегічних боєголовок. Окрім того, ми мали отримати фінансовудопомогу від західних країн на ліквідацію шахтних пускових установок

            --А що отримали?

--Росія“по-братськи” компенсувала лише вартість нашої стратегічної зброї: вонапоставила в Україну паливні касети, сумарна вартість яких склала менше 2мільярдів доларів. І це при тому, що ціни на касети нам виставили світові, алеїхня ефективність на 25 відсотків нижча, ніж у західних аналогів.

Хоча було очевидним – і наша група на цьому наполягала: у випадку передачіядерних боєзарядів Росії для України набагато вигідніше не компенсація увигляді палива для АЕС, а відшкодування вартості ядерних матеріалів. Буловідомо, що вартість високозбагаченого урану приблизно у 100 разів вища від ціннизькозбагаченого урану, який є у паливній касеті, а збройний плутонійперевищує вартість ВЗУ ще у 5-10 разів.

--Наскількиреальними були суми, які Ви вимагали для України за ядерну зброю?

--Цірозрахунки, фактично, підтвердила нещодавня угода Великої сімки з Росією провідшкодування Російській Федерації 20-ти мільярдів американських доларів заліквідацію нею половини її стратегічних озброєнь. Коли я 12 років тому називавсуми такого порядку, які мали бути відшкодовані Україні, на мене керівництвонашої ж країни дивилося, як на дивака. Але зараз, коли розрахункипідтвердилися, ніхто з них не відповідає – хоч би морально – за втрачені длядержави кошти. Причому ці посадовці все ще фігурують у нас як “досвідченіполітики”, “професіонали”.

            --Якби ми не вивезли до Росії – куди б Україна поділаядерні матеріали?

            --За нашим аналізом, економічні втрати були б найменшими,якщо на першому етапі розкомплектацію ядерних боєзарядів робити напідприємствах Росії – але за умови повернення Україні частини вивільнених уранута плутонію. Взаєморозрахунки за таку співпрацю могли здійснюватися виходячи ізструктури світових цін на ядерні матеріали. Причому вони повинні включати йвартість вивезених з України раніше боєзарядів тактичної ядерної зброї.Паралельно з цим слід було будувати власне спеціалізоване підприємство звиробництва тепловиділяючих елементів для АЕС та підприємства для переробки йзберігання радіоактивних відходів та відпрацьованого ядерного палива. Без такихвиробництв подальше безпечне функціонування наших атомних електростанцій станепросто неможливим.

Пропозиціїщодо можливого використання вилученого з ядерних боєголовок високозбагаченогоурану (ВЗУ) були. Найбільш прийнятною з них була пропозиція американськоїкомпанії “Дженерал Атомікс”. Контракт передбачав створення в Україні спільногопідприємства по переробці ВЗУ у ядерне паливо для АЕС. Серед головних перевагцього варіанту: відсутність витрат на транспортування високозбагаченого урану;високоефективна переробка ВЗУ у паливо; створення умов для надходженняінвестицій в Україну та встановлення довготермінового технічногоспівробітництва України зі світовими компаніями. Виробничу дільницю невеликогорозміру можна було збудувати впродовж одного-двох років. Кошторис будівництва –30 мільйонів доларів. Після виконання програми переробки високозбагаченогоурану виробництво можна було перепрофілювати для потреб ядерного паливногоциклу України.

            --Наприкінці 93 року у пресі обговорювалося підписаннятодішнім президентом України Кравчуком протоколу до Договору “СТАРТ-1”. Водному з інтерв’ю того часу Ви назвали підписаний Кравчуком документ“обеззброєнням України”. Чим відрізнялося те, що готувала до ратифікаціїочолювана Вами Робоча група, від підписаного президентом?

            --Протокол, підписаний Л. Кравчуком, - це зовсім іншийдокумент, інша схема, яка не має нічого спільного з договором"СТАРТ-1", Постанову про ратифікацію якого ухвалила Верховна Рада іякий готувала до ратифікації Робоча депутатська група. Тому називати цейдокумент виконанням Постанови парламенту – це підміна понять, якщо говоритилексикою побутовою, а не Кримінального кодексу.

У пункті 6 Постанови чітко обумовлено кількість ядерної зброї, яку Українаповинна була б знищити протягом семи років: 36 відсотків носіїв і 42 відсоткибоєзарядів. А заявою, підписаною Кравчуком, нас зобов'язують "у найближчийчас" вивезти з України всі боєголовки і знищити всі шахтно-пусковіустановки (ШПУ). Це абсолютно інша постановка питання ніж та, що зафіксована удоговорі "СТАРТ-1". Бо оскільки в Україні немає виробництва ядернихбоєзарядів, то вона де-факто стане без'ядерною, коли з її території будевивезено останній ядерний боєзаряд. Тож навіщо їй, здавши боєзаряди, нищити щей шахти, командні пункти? Мені довелося бачити, що відбувається, колипідривають шахтну пускову установку. На тому місці залишається місячний пейзаж.В Україні всі установки – на густонаселеній території – Хмельницька,Кіровоградська, Миколаївська області... Тому й були введені Верховною Радою вдоговір "СТАРТ-1" обмеження, які враховували економічний стан, технічніможливості України і принцип поетапності знищення ШПУ. Підписаний президентомКравчком документ передбачав знищення всіх ШПУ, та ще й за кошти українськогобюджету.

Розмови про нібито надання якихось додаткових гарантій безпеки Україні заліквідацію всієї ядерної зброї та усіх її носіїв – це міф, бо президенти країн– членів ядерного клубу обмежилися обіцянками, які вони традиційно даютькраїнам – членам ООН. Гарантії з боку Росії – це ні що інше, як загальніпринципи співіснування європейських держав. Щодо фінансової допомогиУкраїні з боку США, то 175 мільйонів доларів – це не компенсаціябагатомільярдних втрат за ліквідацію Україною третього у світі ядерногопотенціалу.

--Російська преса активно розкручувала версію, що в Україні ядернібоєзаряди нікому обслуговувати, і вони можуть вибухнути..

--Ці розмови вели або некомпетентні люди, або особи, зацікавлені у підривінаціональної безпеки України, бо ядерний боєзаряд має багато систем захисту.Практика свідчить, що ядерні боєприпаси, вилучені з підводних човнів, які давнозатонули, не вибухали. Хімічний вибух можливий, але не ядерний.

Словом,те, чого “добилася” для України тодішня влада у ядерному питанні, більшевідповідає визначенню “ядерне розорення”, аніж “ядерне роззброєння”. 

--Ваша оцінка причин: чому таксталося?

--На жаль, вирішальне слово в цій епопеї було не заполітиками та фахівцями, які прийшли в українську політику наприкінці 80-х, аза керівництвом держави, яке було при постах ще за Радянського Союзу. Ці двіскладові не лише не діяли як одна – українська – команда, а, більше того, булиопонентами. Політики нової формації розглядали ситуацію з точки зору інтересівнезалежної України, а для колишнього керівного складу ЦК КПУ Росія і Українавсе ще сприймалися як одна держава. Це, до речі, ілюстрація того, що таке вукраїнському варіанті “патріотична влада”, а що таке – “комуністична влада”. Аросіяни в історії з ядерною зброєю дали урок тодішньому керівництву України, щотаке дотримання національних інтересів держави: Росія діяла за принципом“побільше відхватити у сусіда”, і в цьому були єдині і науковці, і президент, ікомуністи, і демократи.

            --Чине доцільно, на Вашу думку, Україні в умовах поширення тероризму та зростанняагресивності з боку Росії повернутися до ядерного клубу?

--Я знаю,що гасла на кшталт «повернути Україні ядерну зброю» подобаються багатьом людям,однак політики, які такі гасла вигукують, є, м’яко кажучи, невігласами в ційтемі – або, навпаки, фахіцями, які спекулюють на необізнаності інших. ПовернутиУкраїні ядерну зброю неможлво в силу політичних, фінансових, і технологічнихаспектів. З політичної точки зору це може потягнути за собою реакціюміжнародної спільности, як це було у випадку з Іраком, Лівією, ПівнічноюКореєю. З фінансової це ще більш нереально – для напрацювання ядернихматеріалів необхідно створити власну ядерно-паливну базу, кошторис якої складаєпонад 100 мільярдів доларів, а річний бюджет України, як відомо, лише 10мільярдів доларів.

Як і 12років тому, є інші шляхи забезпечити військову безпеку України. Насамперед, цеекономічна інтеграція України до європейських та євроатлантичних структур – ЄСта НАТО. Вступ до цих структур вимагає досягнення певного рівня демократії всамій Україні. Я переконаний, що це буде реальним уже після президентськихвиборів 2004 року, коли нова влада керуватиметься у своїх діях виключнонаціональними інтересами.