Захист довкілля починається з квартири

Нещодавно відбулося об'єднання Міністерства охорони навколишнього середовища і Державного комітету з ядерної та радіаційної безпеки. Таке об'єднаннч зусиль двох урядових відомств повинно дати можливість новому міністерству працювати ефективніше. Про це й повела мову наша кореспондентка з міністром Ю. Костенком.

- Юрію Івановичу, які структурні зміни потягло за собою об'єднання Мінприроди та Держкоматомнагляду?

- Окрім підрозділів колишнього Держкоматомнагляду, які увійшли до утвореної адміністрації ядерного регулювання, у складі міністерства утворено і ряд інших нових управлінь. Перш за все, це підрозділи, які регулюватимуть використання природних ресурсів. Річ у тім, що згідно з Законом "Про охорону навколишнього природного середовища", нашому міністерству належать функції управління природокористуванням. На жаль, незважаючи на вимоги чинного законодавства, галузеві міністерства продовжують використання природних ресурсів, практично, без будь-яких обмежень. Відбувалося це таким чином: міністерства-природокористувачі самостійно готували нам пропозиції щодо використання води, землі, надр, біоресурсів, а ми їх, хоча і з певними корективами, змушені були затверджувати, оскільки в Мінприроди не було підрозділів, які на основі кадастрової оцінки стану тих чи інших природних ресурсів могли б здійснювати це регулювання самостійно. Зараз створено три нові управління, які нормуватимуть використання національних природних ресурсів, опираючись, передовсім, на достовірну оцінку їх стану. Завдяки цьому важелю ми змажемо дієвіше впливати на природоохоронну політику загалом. Адже ефективне природокористування - це той елемент, з якого, фактично, починається вирішення екологічних проблем. Ні для кого не секрет, що наша економічна система надзвичайно енерго- та матеріаломістка. На виробництво одиниці продукції ми витрачаємо електроенергії у 4-8 разів, природних ресурсів, в тому числі й води, у 10-15 разів більше, ніж їх вимагають західні технології.

Одна з причин цього полягає в тому, що впродовж десятиліть міністерства і відомства самі собі виділяли дешеві природні ресурси, що привело не лише до їх швидкого вичерпання (наприклад, природного газу, нафти), але й до різкого погіршення їх стану. В першу чергу це стосується водних ресурсів та землі, тобто ресурсів, втрата яких може привести до загибелі держави.

Стосовно інших підрозділів, то вони за своєю суттю залишаються незмінними і в новому міністерстві. Мається на увазі блок, що забезпечує екологічну безпеку і до якого входять управління: відходів та вторинних ресурсів; техногенно-екологічної безпеки; екологічної експертизи. Цей блок управлінь буде суттєво підсилений. Особлива увага приділятиметься проблемі відходів. Як не дивно, але раніше цим питанням у нашій державі серйозно ніхто не займався, і ситуацію, що склалася у зв'язку з цим, без перебільшення можна назвати критичною. Не кажучи вже про побутове сміття, яке заполонило наші міста і села, мільйони тонн отруйних речовин розкидані по Україні без жодного нагляду.

Стрижнем нового міністерства стане економічний блок, без якого неможлива екологічна реформа. Суть цієї реформи полягає у впровадженні таких економічних методів впливу на підприємства, які б стимулювали ресурсозбереження та зменшували викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище. Це і введення плати за використання природних ресурсів, і платежі за шкідливі для довкілля викиди та скиди, і за розміщення відходів. Такий блок представлятимуть управління економіки, регіональної політики та управління фінансів, бюджету й інвестицій. До речі, останнє управління виконуватиме нові функції, про які хотілося б розповісти дещо докладніше. Ще до минулого року у державному бюджеті не було спеціального природоохоронного розділу. Розподіл коштів з бюджету на природоохоронні заходи здійснював Мінфін галузевим міністерствам і відомствам без жодного узгодження з Мінприроди. За таких умов впливати на державну природоохоронну політику, а також контролювати ефективність використання цих коштів - даремна справа. З 1994 року у Держбюджеті створено спеціальний розділ "Охорона навколишнього природного середовища" і Мінекобезпеки мусить впливати як на фінансування екологічних програм, так і ефективно контролювати їх виконання.

Ну і, як уже зазначалося, - останній структурний підрозділ, проте один з найважливіших у новому міністерстві - Адміністрація ядерного регулювання. Вона має автономний статус, структура її розроблена відповідно до нових завдань, які передбачені щойно прийнятим Верховною Радою Законом "Про використання ядерної енергії та радіаційний захист" та Договором про нерозповсюдження ядерної зброї.

- Юрію Івановичу, відомо, що ви, м'яко кажучи, не палкий прихильник атомної енергетики. Чи вплине це якимось чином на політику, яку проводитиме нове міністерство стосовно цієї галузі?

- Дійсно, виникла досить парадоксальна ситуація. "Зелені" закидають мені, що я палкий прихильник атомної енергетики, атомники навпаки - кажуть, що я намагаюся закрити усі атомні станції. Істина, як завжди, знаходиться посередині. Ще минулого року, на основі вивчення досвіду використання ядерної енергії наше міністерство підготувало досить детальний аналіз стану атомної енергетики у світі і в Україні, проблеми, які вона породила, та можливі шляхи їх розв'язання. Так от, що стосується ядерної галузі України, то слід акцентувати увагу на декількох надзвичайно важливих обставинах. Сьогодні неможливо відмовитися від використання ядерної енергії нашою економікою. Те, що кажуть про альтернативні джерела енергії - здебільшого теоретичні розмірковування.

Впродовж найближчих 20-30 років ми змушені будемо експлуатувати існуючі атомні станції, навіть якщо Верховна Рада, наприклад, прийме остаточне рішення не використовувати ядерну енергію. Адже зупинити моментально усі 14 ядерних блоків, які є в Україні, ні технічно, ні тим більше економічно - неможливо. Існуватиме чи ні атомна енергетика в майбутньому - питання дискусійне. Тому, я повторюю, ми змушені експлуатувати існуючі реактори ще досить довго, причому, і це є головним, експлуатувати безпечно за будь-яких умов. А це складно робити в умовах, коли ядерна галузь не має найнеобхіднішого. Позаяк ми залишилися лише складовою частиною єдиного ядерного комплексу колишнього Радянського Союзу і повністю залежимо від постачання з Росії практично усього необхідного для функціонування наших АЕС. Це, по-перше, дає їй можливість впливати на Україну як і в питанні з нафтою, що створює загрозу не лише для енергосистеми України, а й для економіки в цілому. А по-друге, за таких умов неможливо експлуатувати АЕС безпечно. Згадаймо лише про проблему відпрацьованого палива. Пристанційні сховища наших АЕС уже переповнені відпрацьованим паливом, і, якщо ми не врегулюємо це питання, то найближчим часом постане реальна необхідність аварійної зупинки реакторів.

Аби розв'язати цей комплекс проблем та створити умови для безпечної експлуатації атомних станцій України, треба передусім побудувати виробництва для виготовлення атомного палива (тим більше, що ми вже маємо ряд підприємств), створити сховища ядерного циклу для відпрацьованого ядерного палива та радіоактивних відходів, вирішити проблему "Саркофагу", забезпечити підготовку вітчизняних спеціалістів-ядерників. І все це треба робити незалежно від того, буде чи не буде розвиватися ядерна енергетика в майбутньому. Тож, як бачите, передовсім наше міністерство намагається робити все, аби ядерна енергетика, яка нині існує, могла функціонувати безпечно.

- Розв'язання якої проблеми на сучасному етапі ви вважаєте кардинальним аби поліпшити стан навколишнього середовища?

- Ми не вирішимо екологічних проблем доти, доки економіка не зможе працювати ефективно. Практика розвинутих країн Заходу свідчить, що лише конкурентне середовище змушує підприємства постійно впроваджувати нові технології, які, окрім підвищення продуктивності праці, дозволяють також скорочувати використання природних ресурсів та зменшувати викиди забруднюючих речовин. Ось у цьому й полягає суть механізму вирішення більшості екологічних проблем. Високоефективне виробництво - як правило, екологічно безпечне виробництво. Тому ми і пропонуємо ввести економічно відчутну плату за природні ресурси та викиди і скиди забруднюючих речовин у довкілля. Це ті головні економічні важелі, які стимулюватимуть зменшення енергомісткості та матеріаломісткості виробництва, тобто сприятимутьв кінцевому результаті зменшенню техногенного впливу на природу. Але за умов загальнодержавної власності цього досягти неможливо. Мінекономіки не дозволяє нам збільшувати плату за ресурси та викиди, мотивуючи це тим, що підприємства і так несуть важкий податковий тягар. Думаю, аби у нас, приміром, було відсотків 60-70 приватної власності, то тоді це міністерство більше дбало б про стан своїх національних природних ресурсів, а не про те, як зберегти неефективне, екологічно збиткове та небезпечне зате "рідне державне" підприємство. Таким чином, без загальної економічної реформи годі й думати щодо створення ефективного механізму вирішення екологічних проблем.

Щодо контрольних функцій, з допомогою яких здебільшого намагалися раніше вирішувати проблеми боротьби з забрудненням природи, то дійсно у нас є спеціальний орган - Державна екологічна інспекція - але вона не може сьогодні ефективно працювати хоча б через низьку чисельність працівників (приблизно на одну-дві тисячі підприємств припадає один інспектор) та відсутність найелементарніших умов для їх роботи. До того ж інспектори змушені керуватися старими кримінальним та адміністративним кодексами, згідно з якими за екологічні злочини, що завдають збитків природі на мільярди карбованців, можна, наприклад, накласти на посадову особу штраф у сумі... 10 тис. карбованців, або ж оголосити догану.

Ось чому зараз ми намагаємося внести зміни до законодавства аби за екологічні правопорушення можна було притягати не до символічної, а до реальної відповідальності. Інакше вся контролююча діяльність у сфері екологічних правопорушень може перетворитися на чисту формальність, як наприклад, у справі з відходами, що були завезені з Німеччини до Рівного. На збереження отрути, яку завезли, держава витрачає кошти, а ті, хто її туди завіз, продовжують займатися своїм "бізнесом", бо в Кримінальному кодексі не знайдеш статті, за якою цих "бізнесменів" могли притягти до відповідальності. Коментарі, як кажуть, зайві.

- Юрію Івановичу, як на мене, то екологія - це саме те питання, вирішення якого не можна покладати лише на плечі, скажімо, вашого міністерства, чи не так?

- Безперечно. Як ви, мабуть, зрозуміли з нашої бесіди, вирішення екологічних проблем України не під силу не лише одному нашому міністерству, але усьому уряду. Потрібна ще й широка підтримка екологічної політики держав практично усім населенням. І тут без суттєвого підвищення екологічної свідомості наших громадян не обійтися.

Вже стало майже традицією говорити з різного рівня трибун про екологічні негаразди України. Причому здебільшого це робиться не задля їх вирішення, для підтримки "висоти політичного звучання". А все це веде до примітизування екологічних проблем та методів їх вирішення. Як правило, пересічний громадянин уявляє схему дій приблизно так: чадить фабрика - закрити, будується підприємство - заборонити, димить автомобіль - пересісти на коня або велосипед. Але ж, якщо діяти таким чином, можна швидко повернутися до кам'яного віку, правда, шкір для одягу усім не вистачить, бо немає мамонтів. Без сумніву, шлях виходу із кризової ситуації має починатися з уряду, де повинна формуватися сильна державна екологічна політика. Але цього замало. Багато екологічних проблем можна вирішувати, починаючи з побутового рівня. Наприклад; якщо в квартирі використати лампочку, яка коштує вдвічі дорожче, але споживає електроенергії у 10 разів менше, то тим самим ми будемо сприяти й зменшенню викидів тепловими станціями, чи зможемо закрити, наприклад, 1-2 блоки АЕС, оскільки скоротиться потреба в електроенергії. Тож екологія фактично починається з власної квартири.

Нещодавно я був на Волині, у верхів'ях Прип'яті. Що ж зробили з цією колись мальовничою рікою наші доблесні меліоратори?

Рівнесенька канава посеред поля, як розоране аж до самих її країв. Ні тобі левади, ні куща. А це ж були природі фільтри, які запобігали попаданню усієї хімії полів у воду. Тепер усе це знищене, русло спрямлене, що також знижує здатність річки до самоочищення. А ми ще дивуємося, звідки в дніпровській воді майже дві тисячі сполук!

В основі усього цього лежить відсутність елементарних екологічних знань і усвідомлення глобальності екологічних проблем. Вже більше року, як ми намагаємося створити на українському телебаченні спеціальну екологічну програму, щоб хоча б протягом 10-15 хвилин щотижня пояснювати людям оці такі прості і одночасно такі важливі речі. І тоді, може, в якомусь селі до конкретного голови колгоспу щось-таки дійде, і він припинить розорювати левади. І ось цих 15 хвилин, які коштують так мало (в загальнодержавному вимірі), але можуть та багато зробити для покращання стану нашої природи, нашого життя, ми ніяк не можемо отримати на нашому телебаченні. Усі згодні, усі кивають і... транслюють або ж "шароваршину", або ж "тарабарщину", та ще інколи волають про той трагічний стан, в якому опинилася наша природа. Оце й уся екологічна пропаганда. Та й наша преса розглядає проблему досить однобоко: "Екологічна катастрофа! Ми усі загинемо!". А люді вже стомилися від економічних, соціальних та інших катастроф. Людям потрібно просто пояснювати, з чого вони починаються - ці екологічні проблеми і як їх розв'язувати. І коли це усвідомить, принаймні більшість з нас, тоді й почнеться вихід з екологічної катастрофи Іншого шляху немає.