Юрій КОСТЕНКО: “ВИРУБКА ЛІСІВ НА ЗАКАРПАТТІ – НЕ ПРОСТО "ЕКОЛОГІЧНИЙ ЗЛОЧИН", А ЦІЛКОМ РЕАЛЬНИЙ ЗЛОЧИН ПРОТИ МІСЦЕВОГО НАСЕЛЕННЯ"

Ще взимку 1999 Верховній Раді було запропоновано розглянути законопроект, який називався досить категорично: “Про мораторій на інтенсивне лісове господарство в Карпатському регіоні”. Його автором був колишній міністр екобезпеки, а нині “просто” народний депутат України, лідер фракції Українського Народного Руху Юрій Костенко. Обгрунтовуючи законопроект у парламенті, він сказав, що наслідками необгрунтованої вирубки Карпатських лісів є повені, селі, результат яких – людські жертви та величезні матеріальні втрати, які, за експертними оцінками, становили 0,5 млрд.грн. Протягом року йшло не стільки обговорення цього законопроекту, скільки боротьба з ним. Держлісгопсп, Мінекономіки та тодішнє Мінекології (його очолював В.Шевчук) вважали, що немає нічого виснажливого для лісів та законодавчо неврегульованого. Дався взнаки, сказати б, економічний інтерес окремих груп депутатів – стенограми фіксують та лишають для історії слова про “економічну недоцільність” такого закону.

Після того, як до авторства долучилися й опоненти (тактика “задушити в обіймах”), закон все-таки прийняли – у значно пом’якшеній редакції: замість “інтенсивного господарства” залишилося тільки “заборона суцільних рубок та лісокористування”, а його дію обмежено ялицево-буковими лісами. Але, на жаль, навіть після прийняття закону ліс росте не з тією швидкістю, з якою його рубали. Тому роботу, розпочату прийняттям закону, слід розглядати як «інвестицією в майбутнє». Після перших дебатів у парламенті минуло два роки, і ситуація з повінню повторилася: загинули люди, втрачено майно, держава виділяє мільйони на подолання лиха. Відомо, що закордонні вчені однією з головних причин екологічної катастрофи вважають облисіння Карпат. Ми попросили дати цифрову характеристику “карпатським” процесам, а також прогноз щодо відновлення карпатських лісів, екс-міністра екобезпеки Юрія Костенка.

--Юрію Івановичу, чи поділяєте Ви висновки західних фахівців щодо того, що головною причиною стихійних явищ із катастрофічними наслідками на Закарпатті є неконтрольована вирубка лісів, яка відбувалася в регіоні протягом останніх років?

--На підтвердження цього я можу навести цифри. Карпати – найбільш вологий реґіон в Україні, там випадає до 1600 мм опадів на рік. За даними вчених, стиглі букові ліси затримують у кронах 25% атмосферних опадів, смерекові – до 40%; значну кількість вологи затримують також кореневі системи. Далі. Порівняно з відкритою місцевістю, ліс у двічі знижує інтенсивність сніготанення, підвищує водопроникність ґрунту, а, отже, покращує річковий стік. Окрім того, ліси в горах здатні в 4 рази зменшувати піки паводків. Тому роль лісів в Українських Карпатах особлива – вона стабілізує гірські екосистеми саме в умовах великої кількості опадів. Не секрет, що останніми роками там були поширені самовільні рубки в значних розмірах та вивезення деревини до сусідніх країн, в той час як Україна сама відчуває дефіцит деревини в 25 млн. м3 щорічно. Масштаби перерубів такі, що пристигаючих дубових, букових та соснових лісів тепер лише 10%, в той час як згідно з лісівничими нормами їх має бути 20% -- отже, їх вирубано достроково на 10 років наперед.

В останні роки, ще до першого катастрофічного паводку, за даними Держкомгеології, тільки в Закарпатті було виявлено понад 1000 зсувонебезпечних ділянок та близько 100 селенебезпечних струмків.Власне, ці дані й спонукали мене до розробки законопроекту “Про мораторій на інтенсивне лісове господарство у Карпатському регіоні”.

--Тобто подібна самодіяльність у вирубці лісів особливо небезпечна саме в Карпатському регіоні…

--Я б сказав, що браконьєрська вирубка лісів на Закарпатті – не просто «екологічний злочин», а цілком реальний злочин проти місцевого населення. Це все одно, що поставити порохову діжку та підпалити гніт.

--Зараз всі гріхи, пов’язані із екологічними катастрофами в регіоні, намагаються звалити з хворої голови на нинішнього голову ОДА. Чи може керівництво області виправити ситуацію протягом 2-3 років – скажімо, насадивши в “пожежному порядку” потрібні площі потрібних культур?

--Звалити гріхи на когось – штука нехитра, але за два роки ліс не виросте. Важлива особливість гірських лісів – для того, аби вони виконували належні захисні функції, на площі 75% їх вік має бути не меншим ніж 40 років. Уявіть, які зміни відбулися, якщо в минулому такі ліси вкривали 95% території, а станом на 1999 рік з них в гірській частині легіону залишилося близько половини, а в передгірських – лише 20%! Це – щодо кількості. Тепер про якісні зміни: площі букових, дубових та ялицевих лісів скоротилися на 200 тис. га, а площа смерекових монокультур натомість збільшилась майже на 300 тис. га.

Треба чітко розуміти, що суцільні рубки з наступним створенням культур ведуть і вже призвели до різкої зміни екологічних умов, посилення мінералізації грунту, втрати запасів азоту, калію, фосфору, розвитку ерозійних процесів. На таких ділянках підріст зменшується в два рази, як і його екологічна ємність та стійкість. Іншими словами, посаджений ліс – це вже не той ліс: з кожним обертом рубок ліси втрачають стійкість та продуктивність, і таких лісів на сьогодні в Україні вже близько половини. Додам ще один факт. Порушуючи правила гірського лісівництва, на значних площах крутих схилів (до 30 градусів) проводились суцільно-лісосічні рубки. За 2 роки після таких рубок лише з 1 га вимивається 600 т грунту.

А тепер лише одна цифра, яка характеризує те, до чого призвели зміни, які накопичувалися роками. Через порушення балансу різко змінилася динаміка повеней: якщо на початку століття випадок повені траплявся раз на 10 років, то наприкінці століття, у 1998 році, -- уже двічі на рік! Це все не виправиш не те що за 2-3 роки, але й за 10. Можна говорити про те, щоб припинити нищення лісу і розпочати процес його реабілітації – але цей процес тривалий. Рубати набагато легше.

-- Під час вашого перебування на посаді міністра ви приділяли увагу заповідній справі. Чи могло б заповідання площ врятувати ліс від вирубки, а Закарпаття – від повеней? Чи це занадто дорого для України?

--Заповідну справу (тобто резервування куточків, де природа могла б самовідновлюватися) я вважаю надзвичайно важливим елементом екологічної політики. На 1992 рік відсоток заповідності в Україні складав 2% і був одним з найнижчих в Європі (у країнах ЄС – 10%). За 5 років цілеспрямованої роботи відсоток подвоївся. Щодо затрат, то в розрахунку на рік на це все потрібно коштів на порядок менше, ніж на одні (!) пересічні очисні споруди. Збільшення площі заповідників у Карпатському регіоні – це шлях не стільки вирішення екологічних проблем, скільки запобігання їх виникненню. Він має суттєву перевагу: вимагає мізерних затрат, необхідних для створення інфраструктури та диверсифікації використання природних ресурсів.

Як людина з технічною освітою, я пропоную перейти від абстратктних категорій до розрахунку. У Карпатах на рік можливе перебування до 3 млн. відпочиваючих. Нехай це буде 1 млн., і кожен з них в середньому залишить там 100 грн. Проста арифметика показує, що це – 100 млн. грн. на рік. Тим часом вся лісова галузь дає до бюджету 50 млн. грн. То що економічніше? Це вже не кажучи про 200 карпатських джерел унікальних мінеральних вод (з дебетом 57 тис. т на добу), сировину для фармацевтики, унікальний для Європи тваринний світ, фантастично красиві ландшафти, які нічим не поступаються славетним швейцарським, і т. ін.

--Кому це може бути невигідно?

--Тим, хто на вирубці лісу робить великі (причому тіньові) гроші. Про це вже писала закарпатська та й київська преса. Це ті ж люди, яким, до речі, поперек горла стоїть і уряд Ющенка, котрий, за різними розрахунками, витяг із тіні близько 8 млрд. грн. А ці кошти ох як потрібні декотрим “політикам від тіньової економіки” для ведення виборчої кампанії, у результаті якої вони хотіли б прийти до влади не лише в окремо взятому регіоні. І тоді приказка “після нас – хоч потоп” ризикує поширитися не лише на Закарпаття, але й на всю Україну.

Що тепер на місці Шумеру, Хорезму чи Карфагену? Піски і голі гори, після нерозумної, екологічно необгрунтованої "меліорації" чи вирубаних лісів. Те саме в Греції, Палестині, Лівані – цей ряд країн і регіонів, де мала місце екологічна катастрофа, можна, продовжувати аж до наших днів. З лиця землі зникли цілі цивілізації. Дуже не хочеться, щоб в їх переліку опинилися й ми – завдяки заповзятим бізнесменам, які намагаються не тільки рубати ліс, але й правити нами з Печерських пагорбів у Києві.